Людство прагне всесвіт осягнути
І себе у ньому зрозуміть.
А тривожне – бути чи не бути? –
Страшно над планетою висить
Чути птиць із непроглядних нетрів,
Світить сонце з голубих небес.
Грізна зона. Тридцять кілометрів.
З центром на Чорнобильській АЕС.
На землі у домі вселюдському
Протиріч і негараздів тьма.
Будьмо, люди, обережні в ньому –
Іншого житла у нас нема.
Хай стане мир міцнішим у стократ!
Хай над землею чисте небо буде!
Чорнобиль – попередження, набат,
Його уроків людство не забуде!
На Чорнобиль журавлі летіли,
З вирію вертались восени
Як сніжниця, попелище
Розвівалось в рідній стороні.
Там згоріли гнізда і гніздечка,
Посивіли хвоя і трава.
Журавлина крихітна вервечка
Напиналась, наче тетива.
Не спинились птиці на кордоні,
Де сягає атомна яса.
І дивився батько з-під долоні,
І ридала мати в небеса.
Коли академіка Д. Лихачова запитали, у
чому він убачає сенс життя, учений відповів: « Природа творила людину мільйони
років. Давайте ж поважати цю роботу, проживемо життя гідно, підтримуючи все
створене і протистоячи всьому руйнівному в житті».
Бути людиною – не дуже
просто,
Бути людиною –
геройство в наші дні.
Встати і крикнути з
трибуни, з помосту:
« О, люди! Залишайтеся
людьми!»
